Аматорське кіно

Маленька цівка крові зірвалася із пальця, коли ти прокола його об биту шклянку. І більше не дивися на небо - вона плаче… таке безхмарне небо, що просто нема сили. Ідеш самотнім місто, не дивишся під ноги. Кульгає твоя пам’ять - нічого вже не знаю. лише про те, що осінь зірвалася із місця і зразу зачепилася за ноги, щоб стояти. Холодні твої вулиці живуть у паралелях, де люди стають схожі ні на самого себе. А ти ідеш все далі, все дившся під ноги, знімаєш свого фільму, щоб бути там героєм.
І знову стає ранок, коли ти прокидаєшся. Виходиш із квартири вітаєшся з сусідом. Сідаєш на холодну, засипану зимою, колись зелену лаву, щоб трохи ще поспати. крізь тебе ідуть люди - і дивляться під ноги. Звертай на них увагу - можливо серед них існує твоя втіха, яку ти все шукаєш. для того, щоб відкрити свої блакитні очі і знову сісти десь на лаві, щоб поспати.
Коли ти бачиш подруг чи друзів десь у місті, ти зарзу тупиш погляд і йдеш у інший бік. Ти просто безнадійно зірвалася з дороги, яка була колись побита ще дощем. Сідаєш ти на сходи з кінотеатром “Дружба” і дившся на вулицю, що десь згори сповзає. Пертинаєш лінії, що відділяють край і ти стаєш як птаха, що хоче політати.

Квіти, розкидані перед смітником, мені не зрозумілі. Мені не зрозумілі також люди, які люблять обліпиху, бо я ніколи в житті не міг уявити її смак. Я не міг ніколи в житті уявити, що мені подобається її смак.
Картинки, що граються у імпровізовані мультфільми у моїй голові, схожі на повільні прелюдії організму перед суцільним задоволенням світу, що має відбутися 22 грудня. Годину ніхто не знає, проте існує таке вірогідність, що щастя буде сповнювати наші серця ще кілька годин до повного занепаду людського індивідууму. Музика, що грає на всю, має смак морозива. Вершкового морозива по п‘ятдесят копійок у найближчому кіоску. І тільки тоді ми можемо зрозуміти, що те воронізьке крем-брюле, посипане корицею (її так багато…), має найліпший смак у світі.
Сині панчохи зовсім не схожі на Пепсі, бо вона завжди привітно посміхалася та була трохи хворою на голову, як і всі ми, коли дивимося у дзеркало і думаємо про те, що якщо праве око менше лівого, то це обов‘язково є дурною мірою геніальності особи. Упорядковане серцебиття трохи нагадує еротичні фантазії у наших головах, що возвеличуються над усіма, проте має дуже незвичний настрій, як для фізіологічного процесу.
Ось вже і дорога між Львовом та Києвом, трохи запорошена емоціями та зовсім безглуздими емоціями. Безпідставно думаю про небо, що падає на місто Київ, коли починається страшна спека. Тоді люди починають гратися у парасольки, що розвівають по берегу Норвезького моря.
Холодна музика починає наповнюватися еротизмом.

Сумуємо
Так холодно і важко дихати

Перезимуємо
Цю весну, щоб потім відкриті зіниці

Тримаємося
Пташиних зграй, що відлітаю на Північ,

Зникаємо
У їхніх відображеннях

Я б ніколи не міг подумати
Що можна так просто зробити невдалий крок
А потім тихо зі стріхи злетіти
А потім застигла у судинах кров

Думаємо
Так холодно і важко плакати

Проводимо
Тебе на потяг, який летить

Напевно йому
Не треба мислити

Ми знайомо точно,
Що він в паралельний світ