ЛітТак
ЛітТак
Колись мене запитали: що буде після постмодернізму? Тоді я не знайшов відповіді. На це питання зараз я б відповів без вагань: після модернізму буде Юрко Коретнюк. Його тексти можуть здаватися кострубатими і дитячими, і це недалеко від того, бо він сам дитина і ще вчиться, але якщо відійти від форми і побачити зміст, то ми можемо відчути усю його глибину. Тексти Коретнюка схожі на мозаїку – мозаїку із власного життя, із життя оточуючих, із вашого життя. Ключові фрази ви могли чути 100 разів, але чи вдумувалися ви в значення цих фраз. Для себе, для оточуючих? То ж вдумайтесь. Так само і персонажі – вони не буденні, але розмиті, здебільшого показують звичайних людей, які роблять свою улюблену справу. Ці люди амбітні, але їхні амбіції завжди програють їхнім відчуттям. Всі вони егоїсти, всі вони генії, які не будуть признані і прийняті світом. Як світлячки, їм вготована прихована автором доля засвітитися і швидко стухнути. Такий от і сам Коретнюк, що підписує сам собі вирок і сам же сміється з нього. З кожним текстом це відчуття все більше і більше посилюється, міняються ролі, імена і міста, а на кордоні двох постсоціалістичних країн зустрічаються його персонажі, як бувше кохання і теперішня безнадія. Років через 5 його книжки стануть популярними і, можливо, культовими. Сподіватимемося на то.
